А ненька виховала сина
Героєм став він на віки
А інша народила свина.
Щоб кидав зверху матюки
Бо мати має бач, борги
У піджаку кабан пузатий
Йому всі люди – вороги!
Холодний вітер дме у вікна
А в душу – суму сивина.
Вона сама ростила сина
Його забрала та війна.
Забрала зрада віковічна
Оті всесвітні пацюки
КАБАН вверхах сміявся зично
Йому плювать.. Чужі батьки!
Йому начхать що мати сина
Сама збирала на війну,
І лікувала й поховала.
Кричала: Сину я помру..
Та руки сонце обхопили
Неначе сина обняла!
Мов ПТАХА БІЛА КРАЙ МОГИЛИ
ДО МАМИ КРИЛА ПРОСТЯГЛА!
Та не одна такая мати
Мільони, тисячі стоять!
На тих могилх де солдати
Ще з 41 першого лежать.
Ой, Чоні свитки, зовсім діти!
Яких та Жукова Свиня ,
Не вміла серцем пожаліти,
Вбивала тисячі щодня!
Аби ж була та перемога!
Аби та й взяти висоту!
Тепер в багні такі ж дороги
Ті ж генерали навиду!
Ті ж генерали, ті ж погони!
Усмішка та ж, не їх сини..
Вмирають у котлі сьогодні,
Комуся ласої війни!
Бахмута пекло, Іловайське…
Авдівські важкі піски
Де ж Ви, провладні генерали?
Де ж ті, чиновницькі полки?
Бо іздоля чекає мати
Бо син вже кличе “на верхи”..
Вас, сучі діти, до розплати.
За всі гріхи..Страшні Гріхи!
Ан. БУК-Стефко
ДНІПРО-SICH.News 