РИБАЛЬСЬКЕ: ДРЕВНЯ КОЗАЦЬКА ЗЕМЛЯ

автор – Анфіса Букреєва-Стефко
На цих землях у різні часи мешкали: скіфи, готи, гуни, праслов’яни, займалися риболовним промислом козаки, а після руйнації Запорізької Вольниці – розташувалася одна з най заможніших на Україні німецьких колоній. Селище Рибальське можна назвати родзинкою Дніпра та Дніпропетровщини загалом. Величні пейзажи, з широкими річковими руковами, наповнені пташиним клекотом плавні, мальовничі острови, високі береги та кургани, на яких ніби ще чутно кроки скіфів, козаків. Дивовижна історія цих земель – захопить най вибагливішого слухача. Мені пощастило народитися тут, зробити перші кроки на цій святій землі, тож хочу розповісти Вам про її дива та розкрити деякі маловідомі факти

З високої могили

З високої скіфської могили, що є одним з улюблених місць відпочинку рибальчан(розташувалася за кілометр вище центра селища) добре видко Новомосковськ, Одинківку, Олександрівку, Ігрень.
Яка тут дивовижна точка для обзору! Можна годинами споглядати за рухом життя, міркувати, мріяти, мислити.
Одне погано: неподалік утворилося штучне звалище(на нього фури звозлять ночами сміття). Тож отой великий скіфський курган нині беззахисний перед волею людей, його часто використовують для недбалих авто-розваг сучасні мажори… Заїжджають на верхівку з авто, не рахуються з тим що ця пам’ятка старовини може бути знищена колесами. Тож, ковил, інші пахучі споконвічні наші степові трави, мов на очах вмирають під колесами вандалів за кермом. Яка жахлива втрата бо ж отой курган, здолавши не менше тисячі років життєвого шляху, збережений долею від вогненного виру Вітчизняної, – за якісь рік-два затоптало, розчавлено сучасними варварами!
Ще раніше пропав з кургану старовинний камінь з надписом «Тут поховано козаків». Тож, нажаль, ми втрачаємо свідків минулого…
Чи не губимо з ними й кращу частину себе?

Час Колоністів

Рибальське можна назвати селищем, що єднає нації, бо ж історично так склалося, що ця місцина стала рідною для представників багатьох народів, які тривалий час тут хазяювали. Лишили в цих степах свій слід: скіфи(їх чисельні кургани ще й нині височіють), половці, готи, гуни, татари. От і козаки –запорожці часто бували тут. Січовики мали зимівники й ловили рибу для потреб товариства на річці Самарка(нині – Самара), збирали мед диких бджіл у тутешніх (здебільше дубових) лісах, що раніше хитали головами уздовж Самарки. Загалом, в часи запоріжців ці землі уважно охоронялися. На курганах у степу вартували козаки, вдивлялись у розлив ріки, на схили балок, з північного боку яких могла з’явитися татарва. Нажаль часи козацтва минули й прадавні ліси були вирубані під час активної колонізації(колонізація відбувалася з рішення Катерини ІІ) земель німцями та переселенцями з Голландії, євреями.

В 1762-63 роках імператриця Карина ІІ видала Маніфести, якими запросила німців та євреїв «селитися на вільних землях України». Колоністам надавали по 65 десятин землі на кожну душу, грошову підтримку, звільнили від податків та служби у війську, вони отримали ще й право на внутрішнє самоврядування колоній. І одразу на Україну поринули переселенці з околиць Данцига(наразі місто Гданськ, Польща). Тутешнє Рибальське урочище їм вельми сподобалося.
Приїжджі заснували колонію з назвою Фішерсдорф(що перекладається як земля рибна .. чи Рибальськ), мали коптильні, збудували кірху, школу, розробили гранітний кар’єр, працювала у колонії й власна риболовецька артіль, було зерносховище.
Загалом, колонія здебільше походила на містечко. Тут керувала вибрана на загальних зборах верхівка: староста – «Шульц» та його помічники. От і зовні селище скидалося на місто: чіткі лінії вулиць окреслені рядами: акаціями, тополями, ясенями. А за ними, мов під охороною, на сонечку сяяли вікнами чистенькі чепурні хатинки, щедро засаджені квітами.
Мешкали у Фішерсдорфі в більшості послідовники реформатора католицької віри, Мартина Лютера, й передусім опікувалися освітою молоді. Тож, не встигла з’явитися колонія, як вже в біля 1800-1820 року тут звели школу. Згодом в цій школі вже вчилися не тільки німецькі діти а й українці, поляки, греки, росіяни, тощо.
Міцніли й родинні відносити між представниками різних народів, що селилися у Рибальському. Тутешні українці та росіяни добре розуміли німецьку та польську, от і переселенці з Данцигу що називається, просякли українською культурою.
Та нові часи внесли негативні зміни. З так званою жовтневою революцією та подальшими роками випробувань й колективізації, ці землі, люди що тут мешкали, зазнали значного нищення. В 1930 році кірху пошкоджено та закрито, на її місці з’явився клуб. Та цим зміни не завершилися: колонією ходили комісари, забирали у селян останнє.
Сталінські часи довершили почате. За селом нескорених духом розстрілювали(нині, за словами старожил, там десь є спільна могила). Більшість же німців та поляків що тут мешкали, за наказом Сталіна вагонами, мов скот, вивезли у далекий Сибір, Казахстан. Відомо, що у вождя пролетаріату існувала манія ворогів. Та чи були ворогами «Країні Рад» поселенці з Рибальського, що багато років годували комуністів власною працею? Впевнена, що ні!
Під час Вітчизняної на території селища точилися запеклі бої. Про них й нині нагадують рештки майже рівних ліній що лишили окопи. Вони, борознами, розрізають гористий степ з лівого боку Рибальського(ближче до Кар’єру).
От і біля нинішньої ЗОШ №109 в так званому «Шкільному саді», місцеві діти зимою полюбляють кататися санчатами хвилястими схилами, що утворилися через чисельні окопи які й тут були. Кажуть багато виявляли загиблих на цих місцях, тож мов на згадку про них, земля повесні щедро покривається квітами на схилах Рибальского.
Рай під Сонцем
Офіційно вважається, що за часів козаків на цих землях були так звані «Дикі поля» й заселення місцевості відбулося лише з волі Катерини ІІ… Та чи ж не викликає це усмішку у того хто розуміє, які багатства ховала означена заможна місцина здавна? Чи ж можна повірити у те що тут не меншали люди ще до колонізації? То для чого ж над селищем височіють кургани? Та на це питання, сподіваюся, якось дадуть відповідь науковці. Я ж хочу згадати ще одну родзинку Рибальського -річку Самару.
Самара чи Самарка, вважалася у різних народів «святою». На високий статус натякає сама назва ріки: «Сама-Ра» – себто «сама є Сонце» – це ріка, де сходило сонце чи яку яскраво осяює світило. А може через те так називали цю ріку, що в старі часи вона буквально віддзеркалювала на сонці чисельними рибинами, яких(подейкують старожили), й після Вітчизняної війни шугало у водах незліченно. Тож мій дід після Вітчизняної міг купити у місцевих рибалок за якісь копійки одразу кілька відер доброї риби.
Що вже казати за старі часи! За козаків та ще при колоністах-німцях, в Самарі водилися навіть осетрові! Тутешні води до побудови Запорізької ГРЕС, були по весні бурхливими, тож осетрові їх полюбляли.
Не тільки німці та запорожці на цій землі рибалили здавна. Так вже повелося, що ще за часи існування так званої Богородицької фортеці й ще раніше – за містечка козацького Стара Самарь( яке нині поглинуло селище Шевченкове), навпроти Рибальського, через річку, був перевіз.
Й маючи (ще до 1646 року)статус вільного козацького містечка, Стара Самарь активно торгувала з представниками різних націй. Тож, на її землях, у тутешньому щедрому природному раї, здавна уживалася ціла купа народів.
Свідченням того що тут здавна утворилася так би мовити «міжнаціональна спільнота» є прізвища, які домінували й після війни в Рибальському.
В місцевій школі вчилися: греки Бабиууси, німці: Медзгери, Монгальди, Цайгери, Куни, Дель, Мутнери, поляки: Роцькі, Левицькі, Махновські, Сиритські, Рудницькі, Комаровські, Сладковські, Яворські, Калиновські, литовці Бітус, та : Жуломуси, Пігури, Критскі Лисенки, Харуки, Бейди, Третьяки, Кандиби, Галушки, Стародубцеви, зустрічалися й болгари, шведи, тощо. Багато хто з них -нащадки поселенців ще до часів Катерини.
Тож, не здивуюся якщо колись на цих землях( ще у древні часи Київської Руси), існувало невеличке місто. Та мені можуть заперечити науковці, «Де ж свідчення того що тут, на Лівому берегу Самари здавна жили люди, бо ж будиночків не лишилося, тощо..»
Одначе й експедицій глибоких з дослідження цієї місцини у археологів не було. Досліджували місцеві кургани, але саме селище Рибальське та його прилеглі землі(що містять й поховання часів громадянської, Вітчизняної), досі є білою плямою на археологічній мапі.

Степи та байраки – то одне з найбільших див Рибальського. Величні, розрізані посадками, мов вартові, вони зверху, як кажуть місцеві жителі, «з Гори», щодня споглядають не тільки на селище, а й на місто Дніпро, що мов величний бастіон, виринає здалека. Степи хитають головами пахучих трав, милуються чудовим розливом Самари, устям її впадіння у Дніпро, що знаходиться з самого початку селища, біля Рибальського кар’єру.

Десь тут був Артур..

Загалом, Рибальське – вельми цікаве селище та навіть легендарне. Кілька років тому оприлюднено дослідження дніпровського краєзнавця, дослідника Готського королівства Андрія Карнауха. Воно свідчить про те, що історія готів що жили на території сучасного міста Дніпра(на його лівому березі), знайшла яскраве відображення в британо-французькій легенді про короля Артура. Звичайно, ця притча 700 років свого формування зазнала багато змін, та за основу британці взяли саме сюжети історії наших земель. Згідно з легендою, так зване місто Камелот лежало на «караванному шляху по величезній бурхливій річці що перетинала всю країну».
Чи була така водна артерія в стародавній Англії? «Єдиною подібною річкою в Європі в стародавні і середні віки був Дніпро!» – вважає науковець Андрій Карнаух. Саме по ньому пролягав шлях із варяг у греки, що згадується ще в римських і візантійських літописах за часів Київської Русі.
Але, де ж могло розташовуватися славне місто Камелот?
Дніпровський дослідник схиляється до думки, що, швидше за все, готський “Камелот” розташовувався неподалік Самари.
Бо ж ці місця з давніх часів були “ключовим пунктом” в транспортній мережі Праукраїни і “одним з ключових пунктів «Шляхів з варяг у греки”.
Цікаво, що, за згадками місцевих жителів, на місці Рибальського кар’єру, на самому верху знищеної гори, до Вітчизняної війни можна було побачити частину дивної кам’яної площі, так званий майдан. Навколо нього, як англійський Стоунхендж, симетрично стояли величезні гранітні брили. Кам’яна площа нагадувала круглий стіл … Чи не славетний то був стіл короля Артура? Колись, ще у дитинстві я теж почула про щось подібне від бабусі й дідуся. Дід казав, що на цій горі(за розповіддю його прадіда), була чи то кузня чи то щось подібне – бо весь час горіло вогнище.
Можливо що це лише припущення та вигадки. Одначе, за згадкою старожил селища, в часи окупації Германію, біля Рибальського та саме в Рибальському кар’єрі, проводили розкопки представники організації «Ананербе».
Що вони тут шукали? Лишається загадкою. Може рештки готського короля, Германаріха? Тож, скорше за все з подальшою розробкою кар’єру втрачена значна частина історії Рибальського та при самарських земель.
Попове пекло(стара легенда)
Всього в декількох кілометрах від Усть-Самарського моста (міст в селище Рибальський збоку Придніпровська) знаходиться ще один автомобільний міст, Самарський (збудований в 1957р). З місцем, на якому зведений цей міст, пов’язана цікава легенда. За часів козацтва переправлялися по р.Самара(чи Самарка як козаки називали) монахи з церковним начинням, яке везли в Пустельний Самарський монастир. Але трапилася біда. Коли монастирські брати на човнах досягли місця на річці, де нині височіє міст – на водній гладі піднявся сильний смерч, перевернув човна з поклажею, ось і священикам врятуватися не вдалося. «Нікого не лишилася в живих!» – розповідає легенда. Козаки, які мали на цих землях зимівники, намагалися врятувати ченців, та не встигли. Занадто розбушувалася стихія! Так це місце на Самарі і стали назвати «Попове пекло». А в Радянські часи тут побудували автомобільний міст. Та, подейкують, будівельники залишилися незадоволені з вибором місця для зведення споруди – тутешні ґрунти виявилися нестійкими, в них велика кількість підводних пустот та ям, ось і річка в цьому місці багата джерелами і бурхливими вирами. Тож вже не один раз той міст ремонтували але він і далі руйнується. Кажуть недобре тут місце де збудували, бо ж під час будівництва душі монахів лишилися незадоволеними що їх потурбували.

Козацький колодязь

Взагалі з річкою Самарою пов’язано маса легенд. Одна з них, – про зачарований колодязь. У запорожців на річці Самарі (Самарка) споконвіку був колодязь, який мав чудодійну силу. «Якщо освятити його в посуху, – негайно всі околиці Оросить дощем» – розповідають стародавні літописи. Називався колодязь «криничка Султанка» і по легенді розташовувався він на землях десь біля Самари, на Лівому березі. За часів козацтва, на цій території відбулися ряд кривавих битв, одна з них відображена нашим народом в «Думі про трьох братів самарських». У цій пісні оспівується відвага трьох братів – козаків, полеглих в битві за рідну землю. Місце, де стояла диво-криниця, історикам не відомо, але чисельні балки та яри понад Самарю в селищі Рибальське можуть бути одним з таких місць. Тим більше що є в Рибальську й старі колодязі, які викопано ще за часів козацтва.
Сом – вбивця
На островах та в річкових заводях поруч Рибальського водилися й водяться досі великі Соми. Про одного з них розповів мені якось місцевий водолаз, що перевіряє будівельні споруди моста.
«У нас тут дива на дивах! Якось я перевіряв моста та побачив надзвичайно великого сома під ним. Мов корова завбільшки! Він на мене накинувся, мало не втопив.» Можна було би не повірити цій оповіді, але…
Я й раніше від старожил чула легенду: «Були раніше у водних нетрях та ямах, величезні чудовиська-соми! Один з таких гігантів жив в часи коли ще чумаки були – їздили поруч Рибальського, старим шляхом, за сіллю.
Тоді якось отут, біля плавнів, поруч Рибальського кар’єру, чумак проїздив й на нього напав отакий величезний сом. Ледь з возом у воду не затяг бідолаху!
Козаки почули крики бідаки й врятували його, а сома вбили. То такий він великий був, що ледь витягли з води двома волами.
Взагалі рибальський край щедрий на легенди, гідні пера й Миколи Гоголя.
Серед най цікавіших– розповідь про змія Василіска, що мешкав на одному з місцевих островів. Той змій був величезний мов дракон – мав ріжки на голові й панцир. Гад не вмів кусати людей, бо не мав зубів, але здатен був задавити під собою людину та навіть коня повалити.
Подейкують, втекти від нього майже не було шансів. Врятуватися можна було лишень не дивлячись зміюці у очі та тікаючи чимдуж.
Зміюка мала гіпнотичний дар. Хто в очі її зазирне – покірно йшов у обійми смерті. Цікаво що досі на Самарі деякі рибалки зустрічають зміїв з ріжками на голові, одначе ці рептилії невеличких розмірів.
Страшна панночка
Якщо ви думаєте, що вампіри – це тільки в Трансільванії, то помиляєтеся. Історія Рибальського й навколишніх земель також зберігає масу містичних фактів! До Жовтневої Революції, на території земель нинішнього Самарського району та частини земель селища Рибальське жив багатий поміщик, у нього було кілька дочок. І все б нічого, та одна з дівчат мала поводилася дивно – вночі тікала з дому. Куди ходила – не пам’ятала і тільки одяг був на ній порваний, обличчя і руки в крові.
Спочатку поміщик думав, що хтось знущається над донькою. Так з часом виявилися більш жахливі подробиці. В Рибальську поширилися чутки, що якась людиноподібна істота нападає на місцевих, кусає їх до крові. Люди боялися виходити на вулицю в сутінки, провели обстріл вовків, так напади все не припинялися. Згодом дочку поміщика схопили на «гарячому». Дівчину лікувати, та все нічого не допомагало. У лікарняному ув’язненні їй ставало все гірше. Згодом панночка померла і батько, на упокоєння її душі, побудував храм, в цокольній частині його й похована одержима «діва», з метою заспокоєння її душі. Це храм розтушований біля Рибальського, на території Психлікарні.
Будівля має незвичайну форму: ротонда з пов’язаними з чотирьох сторін одноповерховими корпусами у формі хреста. Висота храму 8 м, в купольної частини розташований зенітний ліхтар. У 1930-і роки церква була закрита, і довгий час її використовували як склад лікарні. Сьогодні ж у храмі відновлено служіння і цей пам’ятник архітектури початку ХХ ст. доступний для відвідувань. Але чи дійсно під храмом похована жінка-вампір, Ксенія? Історики не однозначні з відповіддю. Дійсно, під будівлею є велика цокольне приміщення, але до сьогодні археологи його не досліджували. Будемо сподіватися, що в найближчому майбутньому ми дізнаємося правду про цю історію та її героїв, гідних пера письменницького. В усякому разі, моя бабуся, що є нащадком поселенців що мешкали в цих місцях до революції, частенько мене лякала «навіженою панночкою»
Цікавий факт
У часи старі, в спекотну пору року. ріка Самара дуже міліла й через неї утворювалася ніби дорога. Частина мала назву «Воловий шлях» – чи то за звивистість, бо ж минати треба було великі ями з водою, .чи то за те що нею селяни водили на продаж на ринок на Ігрень волів.
Нині Самара теж багата на впадини та ями, мілину… Є на ній поруч Рибальського й затоплені острови, які нагадують про знаменитий «Воловий шлях», яким могли йти у старі часи наші пращури.

Уявімо й ми як цими землями йшли чумаки чи козаки..

Дякуємо за увагу до Українсього та підтримку каналу.

Канал Анфіси Букреєвої усі бажаючі можуть підтримати розвиток каналу Приват Банк 5168745604264090 Канал створений для популяризації українського та висвітлення проблем. СЛАВА УКРАЇНІ ТА УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ!

РИБАЛЬСЬКЕ: ДРЕВНЯ КОЗАЦЬКА ЗЕМЛЯ